Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах.
№462 [400].
[400].«Прохоре! — кає Омелько. — А на шо оце у тебе висе рушниця[401], хіба ти умієщ триляти?» — «От таке! — каже Прохір, — атож і не умію? Ластівку кулею[402] так і зчешу». — «Еге, а зіб’єш кулею у мене з голови шапку?» — «Зіб’ю». — «Ні, не зіб’єш!» — «Ні, зіб’ю». — «А шо?..» — «Кварту горілки». — «Добре!» Ото і пішли Прохір і Омелько у поле; сів Прохір на пні, а Омелько відміряв[403] п’ятнадцять ступенів да й ціле прямісенько в Прохорову кучму[404], а Прохір тільки зна натягує шапку, шоб не збив ïï Омелько. Трельнув Омелько. Прохір як сніп покотився. «А шо, — кає Омелько сам собі, — не збив, пропала кварта горілки!» А далі як підійшов да побачив, шо Прохір зовсім умер, зняв з його кучму — аж куля наскрізь голову пробила. «Еге, — сказав сам собі, — оце я понизив!».
