Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах.

№479 [478].

[478].

Ходив якійсь пан по охоті з лягавою собакою, зовсім як треба, а мужик ще до схід сонца встав да може де яку й десятину зорав[479] і сів собі снідати хліб да сало. Ото пан і підходе до нього і пита: «А що се ти робиш, чоловіче?» — «Снідаю, пане!» — «Снідаєш?» — «Еге!» — «А що ж ти снідаєш?» — «Що снідаю? Хліб да сало». — «Сало! Да і собака моя не буде ïсти сала, хоть брось ïй». Мужик і відрізав шматовик[480] сала і кинув собаці да й дивиться, що то з того буде, а пан щось не наше заказав собаці. Собака й дивиться на сало, а ïсти боïться. Мужик поглядує то на пана, то на собаку, а далі зкинув кучму, почухав[481] потилицю і кає: «От тепер же ж то я, пане, догадавсь, від чого вона не ïсть сала; бачу, що і вона єдиноï з вами породи».