Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах.

№477 [462].

[462].

ïХав Омелько з губерніï додому, а школяр тож біг додому. Баче школяр, що на дорозі велика калюжа[463], да й почав прохати Омелька, щоб він його перевіз, а Омелько й кає: «Ти, братику, вчений, перейдеш, як захочеш». — «Е, коли ж так, — кає бурсак, — то я ж тобі зроблю штуку». Тільки що Омелько в’ïхав в калюжу, а бурсак вбіг за ним, да й сів верхи на коня, да й відрізав гужи у хомуті і переïхав через калюжу; а Омелько зоставсь у калюжі. Що тут робити Омелькові? Треба злазити з воза да ловити коня, що бурсак, переïхавши, бросив на тім боці[464], а сам узяв да й утік. Приймав Омелько коня, запріг, як пришлось, у самій калюжі і приïхав додому. Входе у хату і баче, що бурсак сидить на покутті в його хаті. Омелько і рот раззявив да й пита жінку: «Що се? Як се?» — «Да ночувати попросився», — кає жінка. «Гу! — кає Омелько. — Добре, спасибі, жінко, що пустила! От тепер же ж то я з тобою, бісове дитя, розтурбуюсь[465]». Що тут робити бурсакові? Утік би, да Омелько і хату защепнув і сам став біля дверей. Ото і кає Омелько бурсакові: «А ходи лишень сюда, вчений паничу!» Бурсак підійшов. «А що се таке?» — пита Омелько і показує на огонь. «А що ж, дядюшка, — кає бурсак, — як не огонь?» — «Ні, брешеш», — кає Омелько да як згарбав школяра за чуприну, да круте, круте, да приговорює: «Брешеш, се не огонь, а чистота!» Аж моторошно[466] стало бурсакові, да нічого робити. А далі велів Омелько жінці принести кухлик[467] воды да знов пита у бурсака: «Що воно є?» — «Вода», — кає бурсак. «Ні, брешеш, — кає Омелько, — се не вода, а благодать!» — да знов згарбав бурсака за чуприну і ну крутити, аж сльози як горох сиплються із очий у бурсака, а Омелько його круте за чуприну да приговорює: «Се не вода, а благодать!» — «Ну, а се що?» — пита знов Омелько у бурсака і показує на стелю. «Стеля, дядюшка!» — кає бурсак. «А, бач, ти вчений, да не знаєш, що се висота!» — да знов почав за чуба крутити; крутив, крутив, аж іскри посипались із очий у бурсака; сердега бурсак аж упав! Тоді Омелько сказав: годі[468]!

Після сього Омелько з жінкою повечеряли, а бурсакові не дали, да й лягли спати. Ліг і бурсак, да не спиться йому: почув, що мужик з жінкою захропіли, тихесенько відсунув заслінку у печі, достав огню і вийшов з хати да й підложив той огонь під стріху; хата мужикова і загорілась, а бурсак відсунув віконечко да й кричить мужикові: «Дядюшка, а дядюшка! Встаньте да погляньте, що воно робиться!» — «А що там таке?» — кає Омелько. «Як що? Хіба ж ви не бачите, що чистота побігла на висоту. А ви, дядюшка, мерщій беріть благодать да йдіть хату заливать!».